Війна в Україні зруйнувала життя мільйонів людей. Війна — це велике горе, біль, сльози, втрати, розпач, страх. Окупанти знищили будинки, об’єкти інфраструктури та навіть стерли з лиця землі цілі міста. Сьогодні ми розповімо вам історію багатодітної родини, яка тікала від окупації й ракет та знайшла прихисток у Хмельницькій області. Більше інформації дізнайтеся на сторінках сайту khmelnychanka.info з посиланням на “Є”.
Тікали від війни двічі
Багато українців змушені були тікати від війни двічі: у 2014 та 2022 роках. Така доля спіткала й родину Шевченків, які у 2014 році тікали від вибухів з рідного Слов’янська, а у 2022 році з Хортиці.
Наталія та Володимир Шевченко виховують десять дітей, тому необхідно було рятувати малечу від небезпеки. Таким чином сім’я опинилася у Хмельницькій області. З початку війни Шевченки жили два місяці у костелі, а згодом небайдужі хмельничани поселили в приватний будинок у Ярмолинцях.
Історія багатодітної родини: діти народжені серцем
Історія родини Шевченків непроста, адже всі діти “народжені серцем”. Наталя не могла виносити вагітність кілька разів. Лікарський вердикт невтішний: жінка народити дитину не зможе. Проте справжнє горе чекало на жінку коли раптово від інсульту пішла з життя її 21-річна донька від першого шлюбу.
Подружжя вирішило усиновити дитину. Спершу з сиротинця взяли 1.8-річного Іванка, проте через рік зателефонували й повідомили, що у хлопчика є ще братик та сестричка. Володимир та Наталія не вагалися та взяли у свою сім’ю Андрійка та Анастасію.
Проте на цьому вирішили не зупинятися й у 2014 році удочерили 4.5-річну Анжелу та п’ятимісячну Юлю.
Подружжя взяло під опіку ще п’ятьох діток: Єгора, Дениса, Альону, Віру та Карину. Таким чином був створений будинок сімейного типу. Потрібно зазначити, що всі діти в родині Шевченко мають вади здоров’я. За словами подружжя наш регіон має багато реабілітаційних центрів для дітей з проблемами розвитку. Саме тому вони вирішили залишитися на Поділлі.
Все з чистого аркуша
Як писали вище родина Шевченків кілька місяців жили у ярмолинецькому костелі. Наталя та Володимир почали запитувати місцевих, можливо, хто здає в оренду будинок. Через годину до Ярмолинець приїхав з обласного центру чоловік, на ім’я Сергій. Він відкрив багатодітні родині батьківську хату та запропонував безкоштовний прихисток. Родина лише сплачує за комунальні послуги. Згодом Шевченко завели господарство: кури, качки, гуси.
А щоб менше травмувати дітей, під час сирен, голосніше вмикали мультики аби малеча не хвилювалася. Адже й так за своє життя побачили надто багато горя.
І таких історій тисячі. Мільйони українців були змушені залишити свої домівки та тікати у відносно безпечні регіони або за кордон.
Ще одна історія родини Помогаєвих, які пережили пів року окупації у Куп’янську, що на Харківщині. Коли російські війська почали обстрілювати прилеглі села, сім’я вирішила виїхати. До евакуації у Помогаєвих було четверо дітей, проте перед виїздом дізналися про трьох неповнолітніх, які залишилися без батьків. Пані Надія запитала малечу чи вони поїдуть із нею і діти погодилися. Таким чином їхня сім’я стала ще більшою.
На превеликий жаль, наші діти знають, що таке війна, сирени, вибухи. Психологи зазначають, що травми від цих подій є не лише фізичні, а й психологічні. Покоління яке бачило війну тривожне, проте разом з тим згуртоване. Вони знаходять відповіді, просять про допомогу, підтримку більше ніж попередні покоління.
Сподіваємося, наш матеріал був для вас пізнавальним і ви зробили відповідні висновки.
