Одна з найцікавіших і водночас трагічних пам’яток сакральної архітектури. Зведений у готичній стилістиці з виразними бароковими рисами, цей комплекс понад два століття був духовним осередком домініканського ордену. Його історія — це історія злетів, нищення, пожеж, воєнних катастроф, релігійних трансформацій та довгого занепаду. Далі на khmelnychanka.info.
Історичні передумови
Монастирський комплекс розташований у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Святиня знаходиться у старій частині міста, поблизу річки Случ та за кілька сотень метрів від замку князів Острозьких. Історична місцевість, де зведений монастир, вважається серцем давнього міського осередку. Від замку до костелу веде вулиця Івана Федорова, якою протягом століть рухалися ченці, парафіяни та мандрівники.
Історія святині сягає другої половини 16 століття, коли за ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького здійснювався грандіозний проєкт забудови нового міста — Костянтинова. Саме тоді біля південного оборонного кордону з’явилася потужна оборонна вежа висотою близько 30 метрів. Вона мала забезпечити огляд місцевості та захистити підступи до міста. Дослідники припускають, що у 1570-х роках біля вежі могла існувати православна церква Воздвиження Чесного Хреста, однак ця версія документально не підтверджена. Пожежі 1604-1605 років знищили більшість дерев’яних будівель міста, ймовірно, тоді була втрачена і стародавня церква. Саме після цих катастроф почали зводити новий мурований храм, який згодом став основою домініканського комплексу.
Заснування монастиря
У квітні 1613 року домініканські отці офіційно отримали костел у Старокостянтинові та почали будівництво чернечих келій. Князь Януш Острозький передав монастирю землю, фільварки, десятини та кошти, що забезпечило розвиток будівлі. Згодом монастир отримав власну юридику, яку населяли мешканці та ремісники.
Згідно з інвентарем 1615 року, костел був мурованим, з дубовим дахом та мідною банею. Вежа біля храму мала два склепінчасті поверхи. У 18-19 століттях інтер’єр святині вражав різьбленими вівтарями, фігурами апостолів, бароковими елементами, каплицями та численними образами. Орган мав три секції, дві клавіатури й дванадцять голосів — справжня рідкість для провінційних монастирів.
За свою історію монастир неодноразово потерпав від татарських нападів, зокрема у 1617 та 1624 роках. У 1648 році війська Богдана Хмельницького зруйнували опорядження храму, окремих монахів було вбито. Попри це, монастир відновлювався й продовжував відігравати важливу роль у Речі Посполитій. У 18-19 століттях кількість монахів тут сягала 20-28 осіб, діяла школа, господарство, шпиталь і братство Богородиці Вервиці.
Закриття монастиря
Після придушення Листопадового повстання 1830-1831 років російська влада ліквідувала домініканські монастирі. Старокостянтинівських ченців виселили до Луцька, а сам комплекс передали Російській православній церкві.
У 1837 році у колишньому костелі почали проводити православні богослужіння. Невдовзі будівлю закрили й передали поліції. У монастирських корпусах облаштували в’язницю, поліцейські установи та приміщення для військових підрозділів. Інтер’єр святині було фактично сплюндровано: знищено підлогу, пошкоджено крипти, викрадено ікони та кіоти, втрачено дерев’яні конструкції. У 1850-х роках храм частково відремонтували. У 1853 році колишній костел освятили як собор Воздвиження Чесного Хреста. У 1870-х роках розробили масштабний проєкт перебудови храму у псевдоросійському стилі, що мав повністю приховати первісну готично-барокову архітектуру. Роботи здійснили лише частково, але втрати були катастрофічними: оббили ліпнину, знищили декоративні елементи, змінили об’єм споруди.
У 1919 році храм зазнав пошкоджень під час артилерійських боїв. Перед німецько-радянською війною у будівлі монастиря НКВС влаштувало катівню. Під час німецької окупації 1941-1944 років у колишньому костелі проводилися масові страти українців, радянських підпільників та мирних жителів. У період з 1945 року по 2002 рік комплекс перебував у користуванні районного відділу міліції. У храмі облаштували тир, у вежі — більярдну залу. Святиня втрачала залишки автентичності, а стіни руйнувалися від часу та байдужості. З 2003 року тут діє монастир Воздвиження Чесного Хреста. Попри це, більшість споруд залишається у стані руїн. У 1979 році комплекс був оголошений пам’яткою архітектури, однак масштабної реставрації досі не проведено.
Костел Матері Божої Громничої та домініканський монастир у Старокостянтинові — це пам’ятка, що поєднує готику, бароко, оборонні функції та багатовікову драматичну історію. Він є свідком змін держав, релігій, культур і воєн. Сьогодні руїни святині нагадують про велич минулого й потребують уваги, реставрації та нового життя. Збереження цього комплексу — важливе завдання не лише для міста, а й для усієї української культурної спадщини.
Джерела: