Історія балів на Хмельниччині

У Хмельницької області багата та цікава історія. Наш регіон знаходиться на стику великих історико-географічних країв — Правобережжя і Західної України. Саме тому не завжди життя жителів області було легким. Але це історія, яку потрібно не лише пам’ятати, а й знати. Проте сьогодні ми поговоримо про прекрасне: як відбувалися бали у нашому регіоні. Більше інформації дізнайтеся на сторінках сайту khmelnychanka.info

Бал — великий танцювальний вечір 

Кожна маленька дівчинка з дитинства мріє потрапити на бал. Адже у казках, фільмах, мультиках показують як проходять ці світські заходи. Все красиво, помпезно, вишукано. 

Взагалі, бал — це не лише великий танцювальний вечір на який всі учасники приходять у розкішних нарядах. Бал значно ширше поняття і сюди приходили аби поспілкуватися, зав’язати нові знайомства, вирішити питання кар’єри, знайти чоловіка чи дружину. 

Звичайно, бал був розвагою, гості танцювали, демонстрували свої вбрання, статус, кількість грошей. Але цей світський рауд вимагав також великих фізичних та емоційних сил. Учасники балу мали мати ідеальний зовнішній вигляд, а ще контролювати кожен свій рух та кожне слово.

На такому заходів був розпорядник. Потрібно зазначити, що це дуже відповідальна роль, адже саме від нього залежить чи буде бал мати успіх. Розпорядник мав бути креативним, з гарною фантазією та оперативністю аби розважати гостей та урізноманітнити танцювальні фігури. А ще в його обов’язки входило складання танцювальних пар, підтримка порядку на святі, а також розподіл бального простору. 

Додамо, що перші бали проходили у Франції, а потім поширилися Європою. Згодом бал став невід’ємною частиною дворянського дозвілля. Це була знакова подія на яку з нетерпінням чекали. Проте піти на бал це не просто одягнути красивий одяг, до них ретельно готувалися. Впродовж року ходили на уроки танцю, співів, музики. Це була обов’язкова освіта для вищого суспільства. Адже якщо на балу вийде промах у танцях, то це крах репутації. Такий ганебний момент міг навіть позбавити кар’єрного росту. Саме тому дворянських дітей навчали танцю з 5-6 років. 

Відповідна локація 

Зазвичай, такий вишуканий захід проходив у розкішних маєтках. Він мав бути великий аби помістити достатню кількість гостей. Одним з таких маєтків був палац у Самчиках, який розташований неподалік обласному центру. 

Історія садиби у селі Самчики розпочалася у 18 столітті. Спершу палац почав облаштовувати Ян Хоєцький, а потім власником будівлі став полковник Петро Чечель. Саме Чечель почав оновлювати маєток, реконструював парк, збудував два флігелі, оранжерею, в’їзні ворота. Родина Чечель розвивали освіту і культуру у своїх володіннях, заснували сільську музичну школу. Взагалі, власниками садиби був не один господар, проте всі внесли свій вклад у облаштування палацу та прилеглої території.

У 1867 році маєток придбав житомирський купець Купріян Абрамович Ляшков. Далі палац перейшов до рук Івана Угрімова. До речі, новий господар відкрив за власні кошти школу та бібліотеку. А ще у Самчики приїздили визначні діячі культури, освіти і науки Російської імперії та Європи. Наприклад, у Самчиках побував Лев Толстой. У 1902 році садибу придбав Михайло Шестаков, який який володів нею 16 років. Після Лютневої революції маєток зазнав руйнувань. У приміщенні палацу була розташована бібліотека, школа, клуб, фельдшерсько-акушерський пункт та навіть піонерський табір. 

Потрібно зазначити, що Самчики по праву називають українським Версалем, адже садиба у стилі класицизму приваблює велику кількість туристів.  

Знатні бали на петербурзький манер 

Розкішна садиба у Самчиках неодноразово використовувалася для організації світських заходів. Історики зазначають, що у маєтку влаштовували бали на петербурзький манер. На такий бал не можна було приходити двічі в одному одязі. Тому внизу вбрання навіть ставили червону печатку. Гості самчиківського балу їли та пили в їдальні, яка знаходилася окремо. Додамо, що у палаці одночасно могло перебувати близько сотні гостей. На світському заході не лише танцювали. Вечір закінчувався феєрверками та катанням на човнах. А взагалі, бал тривав кілька днів. Особливо, у Подільський край любила приїздити польська шляхта. Саме таке товариство подобалося Петру Чечелю, який, здебільшого, і організував такі заходи. 

А ще крім балів організовували “Королівські лови”. Таке дозвілля могло тривати до 15 днів. Площа маєтку перевищувала 300 гектарів, тому багатії мали де розгулятися. Спершу полювали за хортами у полях, а потім у лісі на вовків. По закінченню полювання мисливці, аби потішити собак, стріляли у білі рукавички. 

Богема насолоджувалась красою подільського краю 

Усіх гостей, які приїжджали на світські раути, зустрічала скульптура усміхненого лева, а а інша проводжала. Щоправда, лев був засмучений. Таким чином володар маєтку демонстрував свою гостинність. Крім розкішного палацу у Самчиках були зведені фонтани зі статуєю німфи, оранжерея, каплиця, китайський павільйон. А ще гості мали можливість прогулятися надзвичайно красивим парком, який облаштовували найкращі садівники. Було висаджено багато екзотичних дерев, рослин, ліан з понад 120 країн світу. 

На жаль, багато чого не збереглося у садибі: комплекс господарських споруд маєтку Хоєцьких, альтанка, яр, композиція побудови пейзажу біля паркового фасаду. Твори мистецтва з маєтку вивезли до Житомира, Києва.

Що стосується обласного центру, то Хмельницький, на жаль, не може похизуватися помпезними маєтками та палацами. Відповідно історичних відомостей про організацію та проведення знатних балів наша редакція не знайшла. Але вже за часів незалежності у Хмельницькому проводили кілька таких світських заходів. Це здебільшого були благодійні бали, які проводили у місцевій філармонії. Звичайно, що для учасників балу був відповідний дрес-код. 

Сподіваємося, наш матеріал був для цікавим і ви дізналися більше інформації про Хмельницький регіон.